Сьогодні пропоную повернутися до подорожі Замковою горою міста Києва. Прогуляємось хронологічним періодом, коли фортеця перебувала на межі свого розквіту, а потім зазнала функціонального краху після Люблінської унії Великого князівства Литовського та Речі Посполитої 1569 р.

Збільшення загрози для Європи з боку Туреччини викликало активізацію сил оборонців у Польщі. Найближче до кордону з нападниками стояв київський замок, тому на його утримання з 1520 р. почала надходити значно більша сума.

Замкова гора. Гравюра Вестерфельда 1651 року

В першій половині XVI ст. в замку проводилися інтенсивні будівельні роботи по поліпшенню його укріплень. Ці заходи по зміцненню обороноздатності міста не були марними. Малі татарські загони постійно курсували під Києвом, і в результаті зустрічі з одним з таких роз’їздів був убитий в 1497 р. київський митрополит Макарій, похований у Софійському соборі. У 1502-1503 рр. вони робили часті набіг на сам Київ і його околиці.

У 1510 р. татари переправилися через Дніпро вище Києва і розорили Білорусь. Наступного року вони знову з’явилися в околицях міста, але були розбиті на річці Рутка загонами київського воєводи Андрія Немировича і князя Слуцького. У 1527 р. татар, які поверталися з набігу через Київське воєводство, наздогнав і розгромив під Білою Церквою Костянтин Острозький, який зміг звільнити 40 тисяч полонених.

Тоді ж Київ став театром російсько-литовських воєн початку XVI ст. У 1502 р. передовий загін російських військ підійшов до міста і зайняв його передмістя. У 1534 р. під час третьої російсько-литовської війни з Києва на Чернігів виступив у похід воєвода Андрій Немирович, але був розбитий і повернувся в місто. У 1535 р. році він, з’єднавшись в Києві з загонами Євстафія Дашкевича, Іллі Острозького та Юрія Радзивіла, знову вирушив на Чернігівщину, де спалив місто Стародуб.

Реконструкція литовського замку в Києві

У цих умовах підтримання обороноздатності замку в Києві покладалося не тільки на воєводу, який повинен був витрачати на ці цілі половину коштів від продажу спиртного, але і на магістрат, відповідальний за лагодження міщанами укріплень замку.

Згідно люстрації 1552 р., подільські міщани повинні були утримувати замкову варту, що стояла біля воріт, доставляти в замок колоди, камені і воду, вирубувати сходинки на дорозі, що веде до Воєводських воріт, викошувати схил гори. Частина міста замку була закріплена за жителями Старокиївської гори.

На відміну від подільських міщан, вони повинні були доставляти в замок тільки камені й колоди, мали також ремонтувати замковий міст. На оплату двох стражників у Воєводських воріт магістрат виділяв по 360 грошів на рік. Не тільки кияни, а й жителі навколишніх сіл залучалися до оборони замку. До нього в 1552 р. були приписані села Петрівці, Демидов, Лутава, Незводичі, Погреби, Милославці (Вигурівщина). Їх мешканці виплачували замку данину, в основному медом.

З Петрівець і Демидова в замок возили сіно і дрова. У власності замку знаходився водяний млин в урочищі Гончарі на річці Кудрявці. Він працював до 1766 р., доки річка й ставок не пересохли. Замку належали луки й рибні озера на Оболоні.

Найчастіше воєводи здавали їх в оренду. У числі замкових володінь значилися також острови Муромець і Труханів. Угіддями першого на правах оренди безроздільно користувалися подільські міщани, а в 1613 р. він був переданий Станіславу Вигуру в довічне володіння. Частина Труханового острова була віддана в 1508 р. воєводою Юрієм Пустинно-Микільському монастирю, і потім після п’ятдесяти років судових розглядів монастир користувався островом спільно з магістратом. З 1560-х рр. увага литовських урядників до фортеці на Замковій горі дещо послаблюється, тому що Литва загрузла в Лівонській війні з Московією. Київ знаходився в стороні від військових дій і тому особливих витрат на оборону не вимагав.

З цього ж часу по цілком об’єктивним причинам зменшується оборонна функція замку, розташованого на невеликій горі зі стрімкими схилами. Починається епоха вогнепальної зброї, використання артилерії, а Замкова гора легко прострілювалася з сусідніх гір. Тому з цього часу оборонні споруди будуються вглиб, покриваються товстим шаром землі для того, щоб спиняти гарматні ядра.

В результаті суспільної полеміки польський сейм вирішив, що замок в Києві потрібний, проте розташований він не зручно. Коштів на його перебудування (близько 500 золотих – величезна сума на той час) виділити не могли, тому все мало лишатись по старому.

Україна - це ми!